волочити — очу/, о/чиш, недок., перех. 1) Тягти кого , що небудь поверхнею чого небудь. || Нести на собі що небудь важке або великого розміру, що звичайно торкається землі. || Ледве пересувати (чоботи тощо). 2) розм. Силоміць (або переконавши) вести кого… … Український тлумачний словник
волочити — дієслово недоконаного виду … Орфографічний словник української мови
влачити — ВЛАЧ|ИТИ (17), ОУ, ИТЬ гл. 1.Волочить, тащить волоком: множьство бѣсовъ... за власы имъше и. и тако пьхающе влачахоути и. ЖФП XII, 44б; камениѥ тоу съ потомь влача (ἀνέλκων) ЖФСт XII, 45 об.; дроузии же за власы имъше i и влачаще помѣтахоу на… … Словарь древнерусского языка (XI-XIV вв.)
волочень — (2*) прич. страд. прош. 1.Прич. страд. прош. к волочи, волочити в 1 знач.: претрено бы(с) древо. и идѩхоуть вси волочить его. волоченоу же бывшю. приде въ ст҃ыи и славныи храмъ (συρϑέν) СбТр к. XIV, 160 об. 2. Обтянутый: Волѡдимеръ... еу(г)лiе… … Словарь древнерусского языка (XI-XIV вв.)
возити — вожу/, во/зиш, недок., перех. 1) Переміщати, пересувати, доставляти кого , що небудь машиною, возом і т. ін. 2) Волочити, тягати що небудь … Український тлумачний словник
волочачи — Дієприсл. до волочити … Український тлумачний словник
волочений — а, е. Дієприкм. пас. теп. і мин. ч. до волочити … Український тлумачний словник
волочитися — очу/ся, о/чишся, недок. 1) Тягтися поверхнею чого небудь. 2) Іти, їхати слідом за ким небудь. || Іти, ходити дуже повільно (від старості, утоми і т. ін.). || Носитися, возитися з чимсь (звичайно без бажання, без потреби). 3) розм. Постійно… … Український тлумачний словник
волочіння — я, с. 1) Дія за знач. волочити 1), 4), 5). 2) тех. Спосіб обробки металів тиском, коли вироби (заготовки) протягують крізь отвір, діаметр якого менший від діаметра заготовки … Український тлумачний словник
доволочувати — ую, уєш, недок., доволочи/ти, очу/, о/чиш, док., перех. і без додатка. Закінчувати волочити … Український тлумачний словник
